В обіймах лісів і пшеничного поля,
Поблизу кордону маленьке село.
Мене повязала із ним тісно доля,
Дитинство щасливе у ньому пройшло.
Тут Західний Буг колискову співає
Під дивну мелодію польських вітрів.
Неначе із кухля село поливає,
Традиція стала волинських дощів.
Капличка маленька в вербовому вітті,
З -під неї пробилось святе джерельце.
Колись за легендою діва прозріла,
Як вмила водою із Дебри лице
Тут тісно сплелися у дружніх обіймах,
Неначе віночок, із сотню дворів.
Співають удосвіта радісно півні,
Женуть на пасовище люди корів.
Тут молодь й бабусі вживаються мило-
Городи сапають, співають пісні.
Тут люди хороші, привітні, щасливі
Живуть у колисці лісів та полів.
Під обрієм пишно розкинулась шахта -
В країні відомий усім довгобуд.
Гарчить серед поля фермерський трактор,
Дівчата - шахтарки зі зміни ідуть.
Рукою подати до Польщі -сусідки,
Лише розділяє із дроту кордон.
На лавці зібрались надвечір три тітки,
А дід сивочолий жене самогон.
Літають джмелі, пахне сіном довкола,
Підспівує пісню замріяний ліс.
Таким полюбилось усім нам Петрове,
Найкраще село на Волинській землі!
